ІСАР Єднання підтримує дослідників та дослідниць України. Цього разу мова про результати вивчення феномену самоорганізації і гуртування українського суспільства під час війни від Лариса Пильгун, фахівчині з оцінювання політик, програм і проєктів, членкині правління Української асоціації оцінювання. Повний текст дослідження тут.
«Велика війна застала мене вдома, у місті Ворзель Київської області, – зазначає Лариса у своєму зверненні до учасників дослідження. – Від початку повномасштабного вторгнення до деокупації Київщини я перебувала в епіцентрі бойових дій. Бачила, як люди, які ще вчора не вірили у війну, намагалися зупинити ворога, допомагали вижити одне одному, вберегти чужих тварин і чуже майно».
За час повномасштабної війни росії проти України, що розпочалася 24 лютого 2022 року, значна частина українських міст і сіл потрапила в зону активних бойових дій, цивільна інфраструктура зазнала серйозних руйнувань (до повного знищення багатьох населених пунктів). Ворог мав за мету «взяти Київ за три дні», проте вже за перші три доби отримав такий супротив українського суспільства, який перевершив можливості української армії і очікування світової спільноти.
Авторка дослідження й сама долучилася до волонтерської діяльності («за мить вирішувала будь-яке питання з допомогою зовсім незнайомих мені людей»), тому мала бажання дослідити, що стало чинником гуртування та самоорганізації українського суспільства і як це відбувалося.
«Кінець світу» або українське суспільство не було готове до війни
Результати дослідження говорять про те, що люди в Україні не були готові до війни. Події 24 лютого викликали жах, лють, ненависть, страх, тривогу, шок. Лише деякі респонденти розповідали, що очікували на війну, тому певною мірою були підготовлені (наприклад, мали зібрані речі або попередню домовленість із друзями чи колегами про те, хто й що робитиме, якщо почнеться війна).
Учасники дослідження ділилися подробицями того дня, а також власними думками, які їх супроводжували:
• «Стало зрозуміло, що це справжня війна»
• «Страшно від того, що ворог так швидко просувається»
• «Надія, що це не надовго»
• «Нерозуміння, як вчиняти в цій новій реальності»
• «Неусвідомлення складності ситуації»
• «Кінець світу»
• «Сприйняття ситуації як алогічної, нереальної взагалі
У процесі дослідження виникла гіпотеза про те, що в перший день війни молоді українці дістали підтвердження того, що чули раніше у своїх сім’ях про злочини московитів в Україні протягом кількасот років, тому відразу взялися до зброї й стали на захист України.
Усі учасники дослідження сказали про те, що війна дуже змінила їхнє життя. Вони втратили рідних, майно, бізнес, стосунки, сенси тощо.
Водночас через війну люди наважилися на кроки, на які ніколи не наважилися б за інших обставин.
Війна не лише забрала, а й дала щось важливе
Наприкінці другого року повномасштабного вторгнення люди почали дуже обережно говорити про те, що війна не лише забрала, а й дала щось важливе (наприклад, нових знайомих і друзів, із якими за інших обставин вони не мали спільних справ).
• «Я закрила магазин і більше не наважилася відкривати. Переїжджала кілька разів, жила за кордоном. Стала песимістичною та моментами втрачаю віру в справедливість і міжнародне право».
• «Втратили все: роботу, плани на майбутнє. Все треба починати з нуля, бо малі діти».
• «Війна спонукала мене втілити в реальність давно бажане — всиновити дитину. І в жовтні 2022 року я забрала з Одеси майже п’ятирічного хлопчика».
Добровільне волонтерство та супротив ворогу
Усі учасники дослідження говорили про те, що з перших днів або й годин війни долучилися до посильного супротиву ворогу чи допомоги тим, хто такої потребував. Лише окремі учасники дослідження сказали про те, що до волонтерської діяльності їх мотивував приклад людей, яких можна назвати лідерами.
Цитати з інтерв’ю:
• «Ніхто не придумував. Просто виникали потреби. Хтось дзвонить: потрібно ось таке. Можеш? Або можу, або шукаю тих, хто може. Або не можу(((»
• «Я б не сказала, що це хтось придумував, це було як само собою, навіть без потреби говорити, а організовували різні люди»
• «Я сама. Але нас багато таких. Відреагували буквально синхронно. Було схоже на телепатію)))»
Лише 3,5% учасників онлайн-опитування зареєструвалися в реєстрі волонтерів в Україні, хоча фактично всі вони провадять волонтерську діяльність. Це люди різних професій та різного віку, українці й іноземці.
Наприклад, жінка 30–35 років, економіст за професією, організувала пошив бронежилетів, тому що її братові не вистачило бронежилета, коли він пішов служити в ЗСУ.
На СТО почали готувати тушонку й передавати на фронт. Фахівчиня з оцінювання соціальних проєктів взяла на себе обов’язок координувати пошуки військових пілотів у перші дні повномасштабної війни.
Фінансист організував виробництво дронів. Неурядова організація збирає кошти на міномет для захисту міста. Одна журналістка документує воєнні злочини. Інша допомагає перевозити загиблих військових із поля бою в морги.
80% того, що потрібно на війні, дають волонтери
Повномасштабна війна триває майже 2 роки. Військові вважають, що 80% того, що потрібно на війні, їм дають волонтери. Громадські організації і благодійні фонди отримують ліцензії на закупівлю зброї та збирають гроші на міномети для захисту своїх міст. Студенти і бізнесмени створюють дрони та обладнання для військових. Турбота про вимушених переселенців лежить цілком на плечах громадянського суспільства. Пенсіонери готують харчі та плетуть маскувальні сітки, діти роблять окопні свічки. Додатковим напрямком багатьох громадських організації стало медичне забезпечення військових і реабілітація ветеранів. Важко знайти в Україні сім’ю, яка б не поділилася грошима, речами першої необхідності або житлом з військовими та людьми, постраждалими від війни. Наразі важко перерахувати усі види діяльності, які започаткували і здійснюють українці задля перемоги. Так само важко сказати, яким чином українцям вдається практично миттєво вирішувати питання, до вирішення яких виявився не готовим уряд, профільні та міжнародні організації.
«Дедалі важче збирати кошти». Виклики і перешкоди
Волонтери кажуть, що дедалі важче збирати кошти для військових. Кожен намагається зібрати кошти саме для своїх родичів, знайомих, друзів, людей і тварин, які перебувають під їхньою опікою, оскільки все більше стає військових, все більше військових потребує медичної допомоги та реабілітації, щодня цивільні втрачають житло, власники бізнесу втрачають бізнес, а наймані працівники — можливість заробляти. Учасники дослідження скаржаться, що й самі втрачають можливість допомагати фінансово, оскільки загострилися власні потреби й потреби сім’ї.
Лише одиниці згадують про такі перешкоди, як обстріли, відсутність світла чи інтернету.
Цікаво також, що, за словами респондентів, через війну важко планувати будь-яку діяльність, але водночас вони підтверджують, що все заплановане вдалося виконати.
Серед викликів називають вигорання, швидку зміну потреб і проблем, повільну реакцію грантодавців.
Серед перешкод найчастіше говорять про байдужість інших людей до волонтерської діяльності, бюрократичні перепони і небажання влади допомагати, брак коштів і зменшення підтримки, невдячність отримувачів допомоги.
Співвідношення впливу 20 влада/80 люди
Волонтери й представники громадянського суспільства часто розповідають, як ідуть на конфлікт із владою, обходять законодавчі норми й банківські обмеження, щоб задовольнити потреби військових і врятувати чиєсь життя.
Більшість співрозмовників кажуть про те, що влада в найкращому разі не заважає волонтерам, у найгіршому – перешкоджає та використовує волонтерів у власних інтересах. Хоча дехто розповідає, що влада на центральному й місцевому рівні підтримує ЗСУ й волонтерів: організаційно, інформаційно, приміщеннями, пальним, дозволами тощо.
Співвідношення впливу влади та громадянського суспільства (просто людей) у відсотках на вирішення проблем, пов’язаних із війною, учасники дослідження оцінюють у діапазоні від 0/100 до 20/80.
Волонтерські об’єднання переважно не сподіваються на підтримку влади й жорстко відмежовуються від неї.
Водночас дослідники зафіксували паростки готовності співпрацювати з владою.
Мотивація. Риси українського суспільства. Гордість
Найпоширеніші відповіді на запитання про мотивацію у волонтерстві були такі:
• Бажання допомогти військовим, які захищають цивільних, і допомога військовим, серед яких можуть бути родичі, друзі, знайомі, колеги.
• Бажання допомогти цивільним, які постраждали від війни, і людям, які не можуть дати собі ради.
• Бажання допомагати заради перемоги.
На пропозицію назвати риси українського суспільства, які проявилися в умовах війни та кризи, дослідники отримали досить довгий перелік, у якому згадані взаємопідтримка, відповідальність, безкорисливість, витривалість, щедрість, відвага і довіра, але також і жадібність, крадійкуватість, непорядність.
Відповіді на запитання про те, чим люди пишаються були в діапазоні від «Нічим пишатися!» до «Пишаюся українською нацією!»
Цитати з інтерв’ю:
• «Те, що лишилась в Україні, бо тут потрібна і маю що привнести. Те, що допомагала й допомагаю військовим. Те, що маю можливість платити не менші податки державі Україна порівняно з періодом до повномасштабного вторгнення»
• «Не можу сказати нічого ні про пишаєтеся, ні про жалкуєте. Я маю внутрішнє розуміння необхідності всього, що ми робимо. Для військових, для переселенців. Тут не може бути якоїсь градації досягнень. Важливо ВСЕ!»
• «Пишаюся, що я є частиною великої нації»
Замість висновків
Що далі? Автори дослідження вважають, що горизонтальна самоорганізація може стати сильною конкурентною перевагою України у світовій системі і цей феномен потрібно продовжувати досліджувати. Розкриття механізмів горизонтальної самоорганізації — це перший крок до посилення стійкості українського суспільства та розвитку держави.
Даний текст було підготовлено на основі дослідження Лариси Пильгун та статті від texty.org.ua.
Дослідження реалізовано за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
