Олена Павленко, Президентка DiXi Group,
членкиня Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС
Шановні друзі,
Дякую за можливість виступити сьогодні.
Ми різні і ми займаємось різними темами, але об’єднує нас одне – перемога України.
Свобода – це те, чим не торгують. Не може країна бути трохи вільною. Або вона є суверенною, і сама вирішує свій шлях розвитку, або у неї немає свободи. Україна сьогодні формує поняття «свободи» для сучасного світу. Нове визначення поняття «свободи» - це право не просто на самозахист, але і на військову підтримку інших демократичних країн, для збереження своєї території. Це право закінчити війну на своїх умовах, без тиску з боку інших країн і не оглядаючись на гарантії для країни-агресора. Це право сидіти на рівних за міжнародним столом переговорів і формувати новий порядок денний для світу. Це необхідність змінювати міжнародні правила, документи та інституції, які показали свою застарілість і недієвість в умовах нинішньої війни.
Коли йшлось про відстоювання свободи, українські громадські організації завжди були в центрі подій. Громадські активісти відстояли свободу в 2004 році, вибороли її в 2014 році. Допомагаючи українській армії, адвокатуючи інтереси України за кордоном, громадські організацію відвойовують свободу і зараз. Досвід, який ми всі здобуваємо сьогодні, мабуть, буде дуже потрібен для врахування уроків війни і формування нових міжнародних правил і порядку. Буде правильно, якщо українські громадські організації будуть допомагати реформувати ООН та його структури, коментувати зміни до статутів Міжнародного валютного фонду, Світового банку.
Ми часто чуємо, що за свободу треба платити. За зазіхання на свободу теж треба платити. Ми не маємо права дати забути міжнародній спільноті, що росіяни повинні не лише відповісти за кожного вбитого, але і компенсувати кожне знищене дерево, кожне вибите скло. Ті живі, які відчули жах війни, повинні рано чи пізно отримати кошти, які зможуть компенсувати їхні втрати.
Кабінет міністрів, Генеральна прокуратура вже займаються цим питанням. Але саме участь громадських організацій зробить цей процес набагато швидшим та ефективнішим. Багато хто з них уже зараз вивчає законодавство інших країн, зберігає увагу до теми компенсацій на найвищому рівні. Це має залишатись одним із наших пріоритетів і після війни.
Зараз усі українці зосереджені на тому, щоб виграти війну. Але насправді найбільше роботи нас чекає після війни. Ми повинні будемо зберегти свободу, здобуту в полі бою, у нашому щоденному житті. Потрібно буде повернутись до вимог підзвітності, публікації даних, більшої свободи в медіа-просторі, корпоративного управління відповідно до вимог OECD. Міста і місцеві громади будуть потребувати допомоги в розробці та реалізації планів розвитку і залучення коштів для відбудови. У всіх цих процесах будуть залучені громадські організації і волонтери.
Уже зараз існує до десятка громадських коаліцій, які працюють над принципами відбудови України. Їхні рекомендації беруть до уваги міжнародні організації, донори, український уряд. Разом із тим, ці коаліції все ще не є повноцінно включеними в обговорення відновлення України на найвищому рівні. Ні форум в Німеччині у жовтні, ні майбутній форум у Франції у грудні не створюють майданчиків, на яких громадські організації могли б вести діалог з урядом і міжнародними партнерами про прозорість, підзвітність та ефективність відбудови країни. Дуже важливо, що майбутні обговорення формували таку можливість, адже саме від громадських організацій буде потім очікування здійснювати моніторинг за тим, як імплементуються реформи.
Свобода – це також відповідальність і постійне самовдосконалення. Джон Кеннеді колись казав: «Свобода без навчання завжди під загрозою, а навчання без свободи завжди марне». Тому, будучи символом свободи, українці також мають стати символом вмінь і професійності. І це стосується не лише реформи нашої вищої та середньої школи, які досі мають в собі багато пострадянських елементів, але і професійного зростання тих, хто реалізовує реформи сьогодні. І в тому числі нас, громадських організацій. Так сталось, що ми поєднуємо в собі ролі і watchdog, і радників для нашої влади і політичного класу. І для тої, і для іншої ролі ми маємо бути на голову професійніші від уряду, щоб добиватись результату.
Важливо, щоб потреба у підвищенні спроможності громадських організацій була почута і донорами. Після війни буде організовано багато навчань і тренінгів для українських органів влади, з різних питань. Якщо громадські організації також будуть долучені до таких тренінгів, країна в цілому і швидкість її реформ лише виграють.
Українці виборюють свободу не лише для себе, але і для інших народів. Увесь пострадянський світ спостерігає, чи може Україна перемогти «головну сестру радянських народів» і тим самим показати, що дракона вбито остаточно. Ще після Помаранчевої революції 2004 року громадські організації з Киргизстану, Азербайджану, Казахстану мені казали – ми дивимось на вас. Ваш приклад буде мати вплив на життя наших країн.
Можливо, після війни це буде один із напрямків розвитку українських громадських організацій. Ті, хто реально виборював в Україні свободу слова, реформу правосуддя, секторальні реформи, будуть тими, хто допомагатиме громадських організаціям в Центральній Азії, Африці, Латинській Америці адвокатувати реформи там. І наші спроможності робити це є точно не меншими, ніж у західних консалтингових компаній.
Сьогодні у нас є шанс завершити війну, яка триває понад чотири століття, і поставити крапку в зникненні ще однієї імперії. Звісно, це буде мати величезний вплив на подальший розвиток світу. Звісно, це змінить життя багатьох народів. Головне – це зміни будуть краще. Вони принесуть мільярдам на цій планеті більше свободи, більше вибору, більше шансів на зростання, але також і більше відповідальності. Тому дай Боже нам швидкої перемоги.
Слава Україні!
