- “Дякую за речі і телефон…Я вам бажаю, щоб ви вижили…”, - 12-річний Артемко з села Кочубіївка на Харківщині світиться дитячою усмішкою на камеру і раптом соромиться власних слів. Він зустрічає знімальну групу “Українського свідка” і військових як рідних. Репортаж про хлопця у розстріляному селі на кордоні з росією, де той пів року не їв хліба, зворушив усю країну. Спільними зусиллями Артемові придбали одяг і подарунки. Це чи не єдина щаслива історія в доробку “Свідка”, що з перших днів фільмує війну.
-“Стеля завалилась, заклинило двері…І тут горить. Вони кричать “Тікай, мамо, тікай!”… Я бігла і вже вогонь лизав мою голову і все…”, - це Людмила Сєдлова пригадує ракетний удар по рідному селу в Бородянському районі на Київщині. Вона показує знімальній групі руїни свого будинку після обстрілу росіянами на початку березня 2022 року. Трагічним ранком сюди влучив ворожий снаряд, що скалічив літню жінку і ледь не вбив її дітей.
Камера “Українського свідка” першою зняла воєнні злочини росіян під Києвом.
- "Люди не уявляють, скільки тіл лежало в приватних будинках і скільки їх було закопано в лісосмузі", - розповідає в одному з репортажів 24-річний Ігор Середа, керівник ритуальної служби в Бучанському районі, - Те, що тут відбувалось насправді, показати нереально», - запевняє він.
Журналісти зафіксували жахіття іншого окупованого міста Ірпінь, коли в ньому ще точились бої. Кадри з обгорілими тілами українців у цивільних автівках та на узбіччях понівечених вулиць тричі з’явились у прайм-таймі CNN - і про Ірпінь заговорив увесь світ.
- “Сюжет вийшов, коли Україна потребувала крупнокаліберної зброї. Згодом його поширили всі західні медіа", - розповідає Віталій Дейнега, засновник Благодійного фонду “Повернись живим” і проєкту “Український свідок”.
- "На фоні цього приймалося рішення про виділення Україні 155-ї артилерії (артилерійських систем 155 мм калібру - ред.). Коли країни-партнери побачили військові злочини рф в Ірпені, постачання зброї пришвидшилось. Наше завдання - передавати правдиву інформацію з фронту, аби Україна не зникала з інфопростору", - зазначає громадський активіст.
25 лютого, на другий день після повномасштабного вторгнення, він зібрав відеографів, монтажерів і журналістів, щоб фіксувати хроніки війни. Зараз це потужна команда, якій довіряють волонтери та військові, надаючи унікальні відео й фото з усіх куточків фронту.
Розвиток документального медіа проєкту був підтриманий і ІСАР Єдання за фінансової підтримки і Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).
Колеги називають Дейнегу “криголамом”. Сам Віталій каже, що не міг допустити, аби Україна програла інформаційно, як у 2014-му під час окупації Донбасу і Криму. Для цього “Свідок” взаємодіє одночасно з кількома інфопросторами, протидіючи їхньому викривленню: в російському спростовує наративи про успішну “спецоперацію”, в українському - ворожі панічні вкиди, в західному - надає переконливі факти для посилення військової підтримки України.
- “Важливо, що ми робимо відомими усіх військових, котрі беруть участь у цій війні. У нас чомусь мало звучить прізвищ, але вони є і мають звучати", - говорить засновник “Українського свідка”, - Наші хроніки діти дивитимуться на уроках з історії і бачитимуть, якою ціною ми виборювали незалежність”, - резюмує Віталій Дейнега. Він пишається своєю командою, що вже не раз попадала під ворожі обстріли на передовій і невпинно документує війну такою, якою вона є.
- “Багато людей застрелили… Сволочі, з першого дня нас вигнали під автоматами”, - свідчить в одному з сюжетів мешканець села Ягідне, на Чернігівщині. Чоловік розповів, як майже місяць разом із 300 односельцями був заручником окупантів у тісному підвалі школи. Тут люди щоденно помирали від спраги та голоду".
- “Моїй онучці був місяць", - продовжує він, ледь стримуючи сльози. - "Вона вмирала в тому підвалі. Врятували… Води не давали…200 грамів юшки на двох на добу”, - говорить чоловік.
"Український Свідок" існує на волонтерських засадах і здебільшого за фінансової підтримки друзів Віталія по всьому світу. Наразі команда розпочала нову ініціативу - редагування російськомовної Вікіпедії, аби донести до росіян правду про війну в Україні. Адже онлайн-енциклопедія сьогодні - єдине “вікно” в умовах цензури і блокування соціальних мереж в росії.
- “Зараз численні українські міста мають інший вигляд: вони спустошені та зруйновані війною. Мета ініціативи – відредагувати сторінки російськомовної Вікі так, аби відвідувачі бачили, як виглядає Україна після повномасштабного російського вторгнення”, - пояснює команда проєкту.
