Олена Самойленко, спеціальний кореспондент платформи «Маркетплейс»
Благодійний фонд, що підтримує дітей, які живуть «поруч з війною», буде актуальним ще десятки років
«Війна може закінчитися хоч завтра, але пост травма триватиме десятиріччями, – каже засновниця Благодійного фонду «Голоси дітей» Олена Розвадовська. – Я була б надзвичайно щасливою, якби мала підстави закрити свій фонд, але, на жаль, роботи стає дедалі більше»…
Коли війна – надовго…
Серед усіх недержавних організацій і фондів, що концентрують свою діяльність на буремному Сході України, «Голоси дітей» одні з небагатьох, хто працює винятково з психосоціальною підтримкою дітей у прифронтовій зоні. Проте з іншими організаціями дружать і співпрацюють, допомагають одна одній. Майже завжди і майже скрізь є порозуміння між фондом і місцевою владою, особливо гіперлокальною – в селищах, містечках, «в полях».
А от держава і досі осторонь: відсутні законодавчі підстави, комплексні (або хоча б поодинокі) програми і взагалі певна політика щодо дітей у прифронтовій зоні. Між тим, за офіційною статистикою уздовж лінії розмежування й у прифронтовій зоні на Донбасі мешкає близько 430 тисяч дітей, а всього від війни постраждали близько 580 тисяч. І майже кожен третій має психологічні проблеми. Частина з них «невидима» (поведінка, спосіб мислення, страхи), але є і такі, що побачиш неозброєним оком: нервовий тик, алергія, в когось випадає волосся, в інших погіршується зір, комусь діагностують посттравматичний стресовий розлад.
Благодійному фонду «Голоси дітей» трохи більше року. На відміну від діяльності його засновниці Олени Розвадовської, яка опікується дітьми на війні з 2015-го. За ці роки вона займалась евакуацією та терміновою допомогою постраждалим від бойових дій на лінії фронту, організовувала лікування та реабілітацію, знаходила донорів для відбудови зруйнованого житла й щоденно допомагала сім'ям боротися з труднощами життя на передовій. Також Олена співпрацювала з багатьма організаціями і разом зі своєю колегою психологинею Тетяною Асланян стала ініціаторкою відкриття у Слов’янську кризового психологічного центру, витрачала власні гроші і збирала їх на платформах спільнокошту. А ще – знайшла десятки вірних друзів, однодумців і партнерів.
Певним чином саме вони і змусили волонтерку нарешті перевести свою діяльність в більш широке і чітке русло, тобто створити благодійний фонд. «Бо якщо в перші роки здавалося, що війна ось-ось закінчиться, і головне – саме зараз встигнути вивезти з під обстрілів конкретних дітей чи допомогти знайти тимчасове житло конкретній родині, то тепер, коли ситуація «заморозилася», стало зрозумілим, що це – надовго, і треба діяти більш системно», – каже Олена.
А може «Парасолька»?
«Коли півтора роки тому ми думали, як назвати майбутній фонд, першою на думку спала парасолька як символ захисту для дітей, – згадує співзасновник фонду журналіст Азад Сафаров, один з авторів відомого документального фільму «Віддалений гавкіт собак» про життя хлопчика на лінії розмежування. До речі, парасолька дійсно знакова в дитячій психології. Наприклад, одним з завдань арттерапії, що допомагають діагностувати стан дитини на початку занять, є таке: намалювати людину під дощем. І якщо художник відтворює людину із парасолькою або в дощовику чи під дахом, – це свідчить про наявність певних внутрішніх захисних механізмів, можливість спротиву зовнішнім обставинам. Однак насправді трапляється так, що тільки двоє-троє з десяти дітей малюють парасолі.
Отже, прийнявши нарешті рішення реєструвати фонд, зупинились на назві «Голоси дітей».
– На мій погляд, вона вказує на головний меседж: діти мають свій голос, який дуже важливий для їхнього повноцінного існування й розвитку. Часто дорослі, намагаючись спрямувати свої зусилля на допомогу дітям, навіть не запитують їх про їхні потреби. Упевнена, що для справжнього захисту дітей їх спершу треба уважно вислухати, – наголошує Олена.
За півтори роки «Голоси дітей» встигли зібрати круту команду і запустити кілька важливих проектів біля війни. «Ми і думати не могли, що вже в перший рік роботи будемо співпрацювати з авторитетними міжнародними організаціями. А це ж прямий доказ визнання і довіри до фонду і до нас, – каже Азад Сафаров. – Нині 70% відсотків мого вільного часу йде на фонд, я роблю це на волонтерських засадах і ні крапельки не шкодую. Навпаки, це особливе почуття, коли знаєш, що робиш щось корисне для інших. А також, що розбудовуєш з однодумцями по цеглині фонд. І однодумці тут всі ті, хто і поза командою фонду, постійно допомагають дітям і пишуть нам вдень і вночі».
Наші котики
За словами пані Олени, «ядро» фонду наразі складають 5-6 осіб, ще 15-20 людей є залученими в певні проєкти організації. Здебільшого, звісно, це жінки – психологині, педагогині. В кожного і кожної – своя мотивація. Ось, наприклад, координаторка Оля Вовк переїхала до Світлодарська зі Львова, і вже тут одружилася з військовим капеланом Андрієм. Співзасновники «Голосів дітей» «затягли» дівчину до фонду, захопившись її стилістикою подачі матеріалу в соцмережах та ілюстраціями. Інших, наприклад, волонтерку Катрусю навпаки, «захопила діяльність БФ «Голоси дітей», бо вона спрямована на відновлення дитячої психіки від травми війни. А це слід, який залишиться назавжди». Психологиня Наталя Урсу прийшла до «Голосів дітей» усвідомлено, коли познайомилась із засновниками фонду Оленою та Азадом: «Якось одразу стало зрозуміло, що у нас подібні цілі та пріоритети. Я була в захопленні від пропозиції надавати психологічну підтримку дітям-сиротам. Так я стала працювати у проєкті «Мобільні психологи». Я з Луганської області, і пережила військові дії. Тому як ніхто інший розумію через який жах пройшли діти». А нещодавно команду поповнила 20-річна Мирослава, яка декілька років тому отримувала допомогу від команди Олени Розвадовської, але вже не живе поруч із війною, бо навчається в Києві на оператора. «Ми запросили Миросю до фонду, допомагати нам розповідати історії дітей через відео. Бо хто як не вона, може краще передати почуття і переживання дітей війни», – каже Азад.
…Хто б і як не долучався до «Голосів дітей», кожному знайдеться діло. Десь півроку тому 7-річна художниця Таня намалювала команду у вигляді котиків, і дорослі вирішили використати ці малюнки на своїх візитівках. «Тепер на всіх блокпостах на сході України нас пропускають з посмішками, а на ділових зустрічах завжди є з чого розмову легко розпочати», – каже Азад.
9-річний Назар також живе поруч з війною і у дитячій наглядовій раді «Голосів дітей» відповідає за екоактивізм. Хлопець разом з мамою (пані Людмила Романенко курує весь напрямок арттерапії в «Голосах дітей») малює на торбинках «няшних» котиків, і ці вироби дорослі члени колективу продають через соцмережі. Частина отриманих коштів йде на арттерапію для дітей біля війни.
- Я люблю ставитись до дітей як до рівних і говорити як з рівними також. А ще обожнюю жартувати і сміятись з ними. За півтори роки існування нашого фонду «Голоси дітей» я познайомився зі стількома талановитими, кмітливими і креативними дітьми, що розумію – нам треба їх слухати, а не їм нас!, – переконаний Азад Сафаров.
Благодійництво це просто
Олена і Азад кажуть: щоб стати благодійником, не треба обов‘язково бути багатим чи олігархом. Засновники фонду кажуть, що постійно знаходяться в процесі фандрейзингу, і більшість коштів, які акумулює фонд, надходять від пересічних громадян, тих, хто почув про «Голоси дітей» від знайомих або побачив інформацію про їхню діяльність в соцмережах. 99% з них – внески до 1000 гривень. Але бувають і винятки.
Наприклад, Данило, який працює в креативному агентстві у Лондоні і поділяє цінності «Голосів дітей», вирішив організувати збір коштів під час онлайн гри у Quiz (це інтелектуальна вікторина, пограти в яку щотижня збираються до 100 сімей з усієї Британії). Хлопець розповів учасникам про травми дітей війни на сході України, закликав допомогти, і в результаті фонд отримав гроші на п’ять курсів арттерапії!
- Сьомий рік поспіль йде війна. Я знаю дітей, які ніколи не бачили іномарки, але сотні раз бачили танк з вікна своєї кімнати. Діти виросли і пішли в перший клас, не маючи жодного досвіду мирного часу. Я прожила п'ять років біля лінії фронту і добре знаю, що таке страх смерті, що таке потрапити під обстріл і що таке свист кулі над головою. Але я все одно і на соту частину не пережила досвіду тисяч дітей, які зростають поруч з війною. І може здаватись, що проблем величезна гора, до якої й підступити страшно. Так і є. Але усе складне складається з простого. Простим кроком може бути будь-яка підтримка програм нашого фонду «Голоси дітей», – вважає пані Олена.
Програми, які завжди можна підтримати на сайті «Голоси дітей»
- Мобільні психологи - націлений на психологічну допомогу дітям у інтернатах Луганської області.
- Арттерапія - можливість допомогти дитині, яка живе поряд з війною подолати наслідки стресу за допомогою творчості.
- Індивідуальна допомога сім’ям, які живуть на лінії фронту.
Тільки факти
- Щоб перебувати максимально близько до епіцентру подій, Олена Розвадовська перебралася з Києва до Слов’янська, де жила майже шість років.
- БФ «Голоси дітей» проводить арттерапію у шести прифронтових містах Донбасу: Золоте, Гірське, Нижнє, Світлодарськ, Торецьк, Новолуганське.
- У проєкті «Мобільні психологи» «Голоси дітей» співпрацюють із притулком в Лисичанську і з інтернатами в Сєвєродонецьку й Новоайдарі. На місяць треба 37200 гривень на 10 дітей, що мають по одній сесії щотижня.
- Власне психотерапія в «Мобільних психологах» починається на восьмий сеанс і повинна тривати хоча б 40 годин, а краще ― рік, щотижня по сесії.
- Починаючи з вересня 2020-го і по сьогодні арттерапевтичну допомогу від «Голосів дітей» отримали близько 100 дівчат і хлопців.
Благодійний фонд «Голоси дітей» розробив комунікаційну стратегію та план залучення фінансування за сприяння ІСАР Єднання, отримавши грант з організаційного розвитку.
Грантовий конкурс з організаційного розвитку фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України».
