Проєкт «Підтримка ОГС у прифронтових територіях» став важливим кроком у зміцненні громадянського суспільства та підтримці людей, які живуть у найскладніших умовах війни. Його результати вражають: 139 організацій отримали фінансування, понад 90 тисяч людей отримали допомогу, а охоплення ініціатив сягнуло 1,6 мільйона осіб.

Але цифри – лише частина історії. За кожною ініціативою стоять люди, які не просто виживають, а змінюють свої громади. Як вдалося запустити розвиткові проєкти там, де виживання – вже виклик? Про це – в інтерв’ю з грантовою менеджеркою ІСАР Єднання, керівницею проєкту Валентиною Дьомкіною. Вона розповідає, як невеликі ініціативи змінюють прифронтові громади, чому важливо підтримувати місцеві організації та які історії стали для неї особисто найемоційнішими.

- Проєкт з підтримки ОГС у прифронтових територіях завершено. Валентино, які б ви могли виділити його основні результати?

- Основним результатом є те, що громадянське суспільство в прифронтовій зоні активне, воно діє. Ми підтримали локальні ОГС у маленьких громадах, які найкраще знають потреби своїх людей і швидко на них реагують. Серед досягнень, які були зроблені в рамках проєкту – відкриття молодіжних центрів, створення соціальних підприємств, центрів для ветеранів, підтримка ветеранів та їхніх сімей. Були і специфічні ініціативи, наприклад, створення умов для психологічної підтримки ДСНС і поліції.

- Що, на вашу думку, стало найбільшим досягненням проєкту і чи були результати, які перевершили очікування?

- Серед результатів, які перевершили мої очікування, то це те, що в таких складних умовах люди все ще займаються розвитковими проєктами. Люди вірять в результат, в громади. Цінним є те, що проєкт надавав підтримку ОГС, які знаходяться в громаді. Оскільки на прифронтових територіях дуже складно залучати інші організації. Бо якщо організації працюють із інших областей, то вони приїхали, виконали свою місію і поїхали. Проєкт дозволяв забезпечити сталу підтримку організацій, щоб навіть після його завершення вони продовжували працювати. Наприклад, відкриті молодіжні центри, ветеранські простори, встановлення відеокамер та облаштування безпечних укриттів не тільки в школах, а й в житлових будинках, на зупинках громадського транспорту. Це − інвестиції на майбутнє. Проєкт закінчився, є результати, які і далі будуть працювати на громади.

- Як, на вашу думку, цей проєкт вплинув на життя громад? Чи є у вас історії, які стали показовими, що засвідчують докорінні зміни?

- Якщо дивитися відгуки учасників проєкту та бенефіціарів, це тисячі людей, які були залучені до локальних ініціатив та отримали допомогу. Серед них були вражаючі історії, наприклад, історії внутрішньо переміщених осіб, які були розгублені та втратили будь-яку надію. Саме такі проєкти повертають людям надію і дають підтримку в найскладніші моменти. Були чудові проєкти щодо роботи з ветеранами. Робота з ними починалася, коли вони перебували в госпіталях. Тобто, саме в той момент, коли потрібно було підтримати людину й дати їй надію, запускалися наші проєкти, і ми отримували фантастичні результати. Наприклад, в госпіталі в Сумській області було створено майстерню для ветеранів, де крім лікування і всіх інших видів підтримки, хлопці і дівчата могли займатися виготовленням речей з глини. І це особливо цінно, бо людині, яка ніколи не ходила до психолога, складно одразу відкритися. А коли ветерани щось спільне роблять, то вже можна тоді і обговорювати щось, людина відкривається більше. Такі речі не є масовими, але вони унікальні і дуже пристосовуються до потреб цільової аудиторії. Цінність цих проєктів у тому, що кожна ОГС, працюючи зі своєю цільовою аудиторією, ніби дихає разом із нею, відчуває її потреби та адаптується до них.

- Які складнощі були у проєкті?

- Дуже складно запускати ініціативи на всю Україну, адже люди мають різні потреби та по-різному сприймають ситуацію. Наші ініціативи були досить специфічними. Наприклад, одним із наших проєктів було надання юридичної допомоги громадам, зокрема у звільненому Херсоні. Усі ми розуміємо, в яких складних умовах живуть люди в Херсоні, проте вони все одно стикаються з тими самими питаннями: в когось хтось помер, йому треба вступити у спадщину, комусь потрібні довідки, хтось потребує ще якоїсь іншої допомоги. Наш проєкт дозволяв їм вирішувати ці питання навіть у таких складних умовах. Найцінніше те, що ці проєкти відчували потреби своїх громад, швидко на них реагували та намагалися підібрати індивідуальний підхід, враховуючи всі нюанси. У нас був цікавий приклад: в Чернігівській області ми купували гумові чоботи, аби діти могли ходити до школи Через обстріли там зруйновано багато мостів, і навесні, коли розливається річка, діти в селах змушені ходити до школи через воду. Ми купували їм гумові чоботи, човни та насоси, які дозволяли викачувати воду з приміщення школи.

- Чи помітили ви зростання активності громадських організацій після цього проєкту? І наскільки важливими були ці гранти, які надавали ІСАР Єднання разом із партнерами?

- Грантовий конкурс завжди підвищує активність, бо це можливість для ОГС розвиватися і зробити крок у своїй діяльності. Важливо, що цей проєкт підтримав саме громадські організації, розташовані неподалік від лінії фронту. Це дозволило, по-перше, вирішувати проблеми громади, по-друге, активізувати громадську діяльність, по-третє, зберегти ці громадські організації, адже створити і підтримувати їх дуже складно. Якщо немає зовнішньої підтримки громадської організації в складних умовах, то, найімовірніше, вона припинить свою діяльність: люди виїдуть або перекваліфікуються та підуть робити щось інше. Тому зараз надзвичайно важливо підтримувати ОГС, які залишаються на цих територіях і допомагають людям зберегти елементи нормального життя.

- Який для вас, як керівниці, момент у цьому проєкті був найбільш емоційним та надихаючим?

- Для мене найбільш емоційним було спілкування з нашими грантерами, оскільки майже всі вони дуже ціннісно ставляться до своїх проєктів. І дуже важко було витримувати всі бюрократичні вимоги, особливо розуміючи ситуації, в яких перебували організації. Наприклад, необхідно провести тендерні закупівлі, усе зробити правильно, а організація телефонує з Харкова і каже, що там постійні обстріли, три дні немає світла й опалення. Для мене це дуже чутливо, бо я ніби переносилась кожного разу на їхнє місце і уявляла, як там важко виконувати громадську роботу. Я вважаю, що організації зробили фантастичні речі, втілюючи ці ініціативи. І для мене було дуже важливо, що майже всі організації змогли вчасно та якісно реалізувати проєкти Ми перевірили майже 80% проєкту особисто, відвідали ці організації. І це вражає. Оскільки в звичайному житті завжди виникають форс-мажори, то під час війни ці організації, попри складні умови, працюють надзвичайно ефективно, прораховуючи всі ризики.

- Що для вас стало головним висновком після реалізації цього проєкту?

- Один із моїх висновків − зараз, на тлі того, що фінансування для ОГС було значно скорочене через припинення міжнародної технічної допомоги з США, надзвичайно важливу роботу роблять саме маленькі організації на місцях. Їх не можуть замінити ні державні послуги, ні великі гуманітарні організації. Оскільки, як правило, у великих організацій усе працює на потоці. Деякі послуги уніфіковані для всіх. Наші ж маленькі організації та їхні проєкти робили послуги індивідуальними. На прикладі наших організацій можна побачити, що кожна ОГС мала власний підхід. Хтось створював майстерню, хтось організовував екскурсії з ветеранами, хтось проводив спортивні змагання. І в цьому полягає надзвичайна важливість цих проєктів. Тому мені здається, що дуже важливо й надалі підтримувати невеличкі ініціативи в громадах, щоб вони продовжували розвиватися і працювати.

Проєкт адмініструвався ІСАР Єднанням у межах програми малих грантів Програми розвитку ООН в межах проєкту «EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні» за фінансування Європейського Союзу, Урядів Данії та Нідерландів.