fbpx
Безкоштовна лінія для питань щодо грантових конкурсів 0 800 50 77 45

Олена Самойленко, спеціальний кореспндент Платформи "Маркетплейс"

 Волонтерити, волонтерство, волонтер чи волонтерка… Ці слова останніми роками увійшли до лексикону більшості українців. І нехай дехто з нас використовує їх не завжди доречно, факт залишається фактом: волонтерство, на часі і на слуху. Щоправда, одні його асоціюють із неоплачуваною та водночас непрофесійною діяльністю, тоді як інші вважають волонтерів чи не всемогутніми супергероями. І перше, і друге – хибні стереотипи. Принаймні так стверджує засновниця і голова громадської організації «Українська Волонтерська Служба» Анна Бондаренко.

Частина українського ДНК

«Коли у 2017-му році ми створювали організацію, одна з наших цілей була – побороти стереотипи і докласти зусиль до того, аби в Україні  максимальна кількість   людей сприймала волонтерство як щось звичайне, нормальне. Таке саме як сім’я, робота, хобі, – каже пані Анна. – Наразі в нашому суспільстві немає єдиного визначення та відчуття, хто може вважатися волонтером. Є велика кількість людей, які реально волонтерять, але не визнають цього, іноді навіть соромляться, бояться. Є стереотип про волонтера-супергероя: немов це ті, хто допомагає армії і купує танки, а я… лише дерево посадив…».

Між тим відсоток тих, хто дійсно хоче бути супергероєм (тобто працювати в режимі «24 на 7» без оплати) вкрай маленький, бо це виснажливо, відповідально і взагалі «напрягає». За словами Анни Бондаренко, яка разом із колегами провела десятки навчальних заходів (шкіл волонтерства), більшість учасників, які були переконані, що ніколи не мали відношення до цієї справи, після декількох годин навчання і пояснень зазвичай несподівано усвідомлюють, що не тільки мають волонтерський досвід, а і хочуть його продовжувати. «Я вірю в те, що волонтером може бути кожна людина, і чим частіше ми будемо нагадувати про існуючу можливість, тим більше людей будуть не боятися це робити, – говорить Анна. – Волонтерство не має замінювати щось в житті, а має додавати до життя. Воно має бути корисним не лише для громади, а і для самих волонтерів, які можуть професійно та емоційно зростати, краще соціалізуватися, отримувати унікальний досвід, знайомства, друзів».

Anna Bondarenko

Анна Бондаренко, голова ГО «Українська Волонтерська Служба» 

Очільниця «Української Волонтерської Служби» каже, що за останні 4-5 років все більше людей починають відноситись до волонтерства не як до чогось дивного, запозиченого в іноземців, а як до частини українського ДНК.

Кількість – в якість

Статистика, яку оприлюднив підрозділ ООН, що опікується волонтерською  діяльністю, свідчить: приблизно кожен сьомий мешканець Землі є волонтером, і загалом до цієї спільноти можна віднести 970 млн осіб на планеті. Скільки їх в Україні? Хтозна… За даними фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучерева і соціологічної служби Центру Разумкова, найбільш істотно кількість небайдужих українців, які допомагали соціуму грошима або своїми силами, знаннями, часом, зросла після Революції гідності. Якщо у 2012 році таких нараховували 29%, то у 2015-му їх було до 47%. Потім був спад до 12% у 2017-му і збільшення до 18% у наступному...

Пані Анна, яка ще декілька років тому висловлювала мрію про мільйон волонтерів в Україні, сьогодні каже, що немає відповіді на питання, скільки наразі в країні волонтерів, а дослідження, які у нас робились, говорять про геть різне. Та і не так вже й важливо «скільки», головне – наскільки це робиться усвідомлено та системно.

Зазвичай згадка про волонтерів викликає асоціацію з молодою людиною. І дійсно, це більшою мірою стосується студентів і нещодавніх випускників вишів. Але для волонтерства не існує жодних перешкод щодо віку чи статі, «Для нас важливо, щоб волонтерські спільноти були максимально різноманітними, в першу чергу за віком, але також важливі локація, професійний бекграунд, навіть консерватизм чи ліберальність людини, – каже Анна. – Наприклад, серед нас є велика кількість людей, які сповідують християнські цінності, але одночасно частина наших волонтерів активно підтримує ЛГБТ-спільноту. Наше завдання  зробити так, щоб такі групи могли ефективно співпрацювати. І так сталося, коли почався коронавірус: всі побігли допомагати, хто де і чим міг, не зважаючи на власні переконання».

У перші дні впровадження ізоляційних заходів в Україні організація запустила волонтерський центр допомоги, до якого звернулися понад 1000 людей. Вони телефонували із запитом по допомогу у побутових справах, купівлі ліків та продуктів... «Я завжди думав про те, щоб брати участь у благодійності. Під час пандемії коронавірусу я вирішив, що зараз той момент, коли варто допомагати тим, хто цього потребує. Тому я зареєструвався на сайті як волонтер і розпочав возити бабусям і дідусям продукти, – розповідає Денис. – Багато хто з них казав, дякуючи, що буде молитися за мене… В такі моменти розумієш, що робиш правильні речі і живеш не даремно».

УВС1

Отже, у волонтерстві вкрай важливо, щоб людина реалізувала себе там, де «лягає до серця». Наразі УВС підтримує проєкти у більш ніж 20 різних сферах: хоспіси і геріатричні пансіонати, телефонна допомога, екологічні проєкти, інклюзія, діти-сироти, робота на фестивалях, концертах українських гуртів тощо. «В топі серед молодих волонтерів – все, що пов’язане з екологією і зоозахистом, – каже Анна Бондаренко. – А люди у віці 25-35 років частіше приходять із професійним запитом: маємо приклади волонтерів психологів, юристів, дизайнерів, журналістів. Окрім відпрацювання навичок, вони отримують соціальні зв’язки, контакти, знайомства».

Один з проєктів УВС, що наразі триває – «Мій телефонний друг» – продемонстрував, що іноді ті, хто начебто потребує допомоги, і самі готові допомагати. «За нашою ідеєю, молоді люди мали підтримувати стареньких або немічних. Але маємо багато прикладів, коли ті, кого ми вважали підопічними (старші, літні люди), стали тими, хто робить справу. На них ми можемо покластися. Вони більш надійні, досвідчені», – пояснює Анна.

Безоплатне, але коштовне

–      Починаючи з 2017 року ми принаймні рік працювали як волонтерська ініціатива, без підтримки донорів. Так, іноді збирали благодійні кошти, але це були абсолютно несуттєві суми, – згадує Анна. – Між тим наша місія – розвиток культури волонтерства в Україні, і це дуже масштабно. На щастя, зараз у нас є багато партнерів, які фантастично нас підтримують.  Зокрема, завдяки Національному фонду демократії ми розвиваємо рух волонтерства в регіонах. Спільно з посольством США впроваджуємо програми волонтерства серед школярів. Проєкт «Мій телефонний друг» і  Національну Волонтерську Платформу запустили спільно із Дитячим фондом ООН в Україні.

Але окрім таких партнерських проектів є і ті, на які організація оголошує збір коштів, щоб не залежати від підтримки донорів і не припиняти корисну діяльність. «Ми ні з ким не прощаємось, – каже Анна. – Навіть коли ми закінчуємо щось масштабне, тривале, наприклад, навчання. Ми всіх випускників залучаємо до спільнот,  переформатуємо діяльність, поєднуємо елементи, але не зупиняємо проєкт лише тому що кошти закінчились».

 

Розвиток спільноти потребує не тільки часу і натхнення, а і грошей. Між тим, організаційний розвиток майже ніколи не оплачується донорськими фондами. На щастя, є виключення.

–      Наш партнер по організаційному розвитку – ІСАР Єднання, –  пояснює Анна. – Для нас дуже важливо навчати тих, хто працює в команді (а це здебільшого люди молоді, які ще не мають великого життєвого досвіду), відібрати найбільш талановитих і вмотивованих і навчати їх специфіці впровадження діяльності у громадському секторі. І саме ІСАР Єднання допомагає нам втілювати ті амбітні штуки, які ми придумали. Нещодавно за грантові кошти ми провели 3-місячну школу для наших активістів, залучили неймовірну викладачку Львівської бізнес-школи Ольгу Садоху, яка щотижня навчала наших менеджерів фінансовим процесам, постановці задач, цілей, комунікації... Це навчання витягнуло людей на інший професійний рівень. Ніколи не бачила, щоб люди з тригодинної «пари» виходили такими натхненники: очі горять, руки сверблять, бо хочеться щось робити, змінювати, впроваджувати. На мою думку, таким чином ІСАР Єднання допомагає зміцнювати ті підпорки, на яких організація стоїть, і це дуже цінно.

***

Вони мають офіс в Одесі, очільницю, що викладає менеджмент неурядових організацій в Українському католицькому університеті, – у Львові, і команду по усій Україні. Вони мають чітке бачення, як має бути, великі амбіції та юнацький максималізм. Вони усвідомлюють, що момент, коли можна буде сісти, витерти піт з лоба і сказати: «Фух, все зробили, все нарешті в Україні супер!» – ще, м’яко кажучи, далеко «за горами». Вони розуміють, що у вітчизняному громадському сектору багато точкових ініціатив, маленьких проектів, і поки що не вистачає сталих організацій і інституцій, які будуть працювати не залежно від того, хто при владі чи якою є економічна ситуація. І вони готові бути таким потужним гравцем у сфері волонтерства. Вони – це ГО «Українська Волонтерська Служба».

Чотири напрями роботи

✔           Залучати людей не до певної організації, а до волонтерства в цілому. «Українська Волонтерська Служба» є посередником, до якого може звернутися будь хто: громади і громадські організації, школи, музеї, бібліотеки, заповідники, міністерства чи інші урядові структури.

✔           Розвивати волонтерські спільноти  (не філії, підрозділи, команди чи осередки – саме спільноти!) в усіх великих та маленьких містах України. На чолі цих спільнот стають переважно молоді люди, які протягом року беруть на себе зобов’язання, організовують заходи, залучають людей. Задача УВС при цьому – навчати, підтримувати, давати їм інструменти, щоб за річну каденцію людина могла встигнути зробити щось суттєве. Такий досвід цінується роботодавцями, але поки що не формально.

✔           Просвіщати. Хто такий волонтер? Які у нього права і обов’язки? Як залучати, координувати, як прощатись із волонтерами? На ці питання надають відповіді в Освітньому центрі волонтерства – єдиній організації в Україні, яка системно навчає роботі з волонтерами. Тобто УВС навчає і волонтерів, і громадські організації – роботі із волонтерами. Образно кажучи, УВС дає не рибу (певну кількість волонтерів під потреби), а вудку – вміння шукати і утримувати в своїй спільноті добровільних помічників.

✔           Адвокатувати. В 2021 році ГО «Українська Волонтерська Служба» стала партнером держави: підписали меморандум з Міністерством молоді і спорту та Дитячим фондом ООН в Україні. Попереду п’ять років спільної праці із розвитку культури волонтерства.      

Топ-три досягнень «Української Волонтерської Служби»

✔ Спільнота охоплює понад 25 тисяч людей по всій Україні у всіх обласних центрах і багатьох менших містах. Це дає можливість краще розуміти, що саме, кому і де потрібно. Координація спільноти відбувається онлайн (завдяки чатам в Телеграм) і онлайн (її адмініструють так звані агенти волонтерства – слухачі і випускники однієї з постійно діючих програм УВС.

✔ «Мій телефонний друг» (всеукраїнський проєкт дружньої підтримки людей, що опинилися на самоті) наразі об’єднує понад 1000 молодих людей, котрі принаймні щотижня спілкуються зі своїми підопічними. Молоді люди не тільки підтримують старших, а і розповідають їм потрібне і корисне: про схеми шахрайства, яких слід уникати; можливість та необхідність вакцинації чи як оформити субсидію. До УВС подібні спроби соціального волонтерства вдавалося реалізувати лише для 15-20 осіб.

✔ Адаптували міжнародний досвід і створили потужну навчальну програму, яка поєднує менеджмент (тобто керований процес управління) з волонтерською діяльністю (зазвичай некерованою, хаотичною). За розробленою єдиною програмою викладають все нові тренери і тренерки, які самі пройшли відповідне навчання. Такий собі мережевий маркетинг в соціальній діяльності.